П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

19 грудня 2011 року                                    м. Київ

 

Верховний Суд України в складі:

 

головуючого Жайворонок Т.Є.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., 

Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В.,

Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І.,

Гусака М.Б., Ємця А.А., Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І.,

Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А.,

Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т.,

Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В.,

Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф.,

Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М.,

Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С.,

Терлецького О.О., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства  «Павлоградвугілля» (далі – ВАТ «Павлоградвугілля»)  про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату сум відшкодування шкоди,  

в с т а н о в и в:

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від               30 березня 2009 року на його користь стягнуто з ВАТ «Павлоградвугілля» недоплачені щомісячні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків, за період з 27 березня 1998 року до 31 березня 2001 року в розмірі 2 535 грн. 43 коп. Вказана заборгованість була йому виплачена в березні             2010 року. Компенсація в зв’язку з неправильним визначенням розміру щомісячного відшкодування шкоди та несвоєчасною їх виплатою нарахована не була. Посилаючись на ст. 34 Закону України «Про оплату праці», п. 43 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі – Правила), просив стягнути з ВАТ «Павлоградвугілля» на його користь компенсацію за несвоєчасну виплату щомісячних сум відшкодування шкоди в розмірі 7 667 грн. 81 коп.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати здійснюється лише у випадках невиплати нарахованої заробітної плати; чинним законодавством не передбачено нарахування сум індексації та компенсації на доходи, виплачені за рішенням суду. 

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від                15 жовтня 2010 року позов задоволено: стягнуто з ВАТ «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату щомісячних сум відшкодування шкоди за період з 27 березня 1998 року до 31 березня 2001 року в розмірі 7 667 грн. 81 коп.; вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року залишено без змін.

У вересні 2011 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції  одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», п. 43 Правил, Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (далі – Положення), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  10 жовтня 2011 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року; допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Павлоградвугілля» про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату сум відшкодування шкоди для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 21 жовтня 2011 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 21 жовтня 2011 року витребувано матеріали справи за вказаним  позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2      ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В обґрунтування неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року у справі №6-15695св09, правовідносини в якій подібні до правовідносин у справі, яка переглядається.

Доданим судовим рішенням залишено без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, в яких міститься висновок про те, що відповідач, виконуючи рішення суду про стягнення недоплачених щомісячних сум відшкодування шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я під час виконання трудових обов’язків, не вирішив питання про нарахування та виплату позивачеві компенсації за несвоєчасну сплату вказаної заборгованості відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», п. 43 Правил та Положення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», п. 43 Правил та Положення.

Під  час  розгляду  справи  судом  установлено,  що ОСОБА_1 був травмований                18  листопада 1984 року під час виконання трудових обов’язків. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) від 24 лютого 1994 року йому встановлено 10% втрати професійної працездатності. 24 лютого 1994 року він був знову травмований і висновком МСЕК від 17 червня 1994 року йому встановлено 70% втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності.  У подальшому ОСОБА_1 неодноразово був оглянутий МСЕК і ступінь втрати працездатності змінювалася. ВАТ «Павлоградвугілля» призначило йому та здійснювало щомісячні виплати відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від                30 березня 2009 року з ВАТ «Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 стягнуто недоплачені щомісячні виплати відшкодування шкоди, завданої здоров’ю, за період з                 27 березня 1998 року до 31 березня 2001 року в розмірі 2 535 грн. 43 коп.  Вказану суму позивачеві було виплачено в березні 2010 року.

Залишаючи без змін  рішення суду апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позову, касаційний суд  погодився з висновком  про те, що  суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин Положення, дія якого поширюється лише на прострочені суми заробітної плати, а Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» регулює порядок проведення компенсації щодо виплат, нарахованих  з 1 січня 2001 року.

З таким висновком суду касаційної інстанції погодитись не можна.

Чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, зокрема                    ст. ст. 4, 11 Закону України «Про охорону праці», передбачено повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що включає й повне відшкодування працівнику втраченого заробітку.

Згідно із п. 4 Правил, які були спеціальним нормативним актом, що регулював питання відшкодування шкоди потерпілим на виробництві до 1 квітня 2001 року (часу введення в дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»), відшкодування шкоди складається, зокрема, з виплати втраченого заробітку.

Статтею  13 Закону України «Про охорону праці»  передбачено обов’язок перегляду (перерахунку) розміру відшкодування шкоди в разі зміни вартості життя у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 43 Правил, якщо потерпілому з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином указана норма передбачає відповідальність власника не тільки за несвоєчасну виплату сум відшкодування шкоди, а й за несвоєчасне визначення цих сум.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці»  передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, яка провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. 

Такий порядок з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року було встановлено  постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, якою затверджено Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Виходячи з аналізу зазначених нормативних актів та змісту п. 43 Правил, в разі несвоєчасної виплати або несвоєчасного визначення сум відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, стягненню  підлягає компенсація за втрату частини доходу у зв’язку із  затримкою її виплати в порядку, передбаченому ст. 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням.

З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року                   № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати». З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати. Згідно з указаним Порядком у разі затримки виплати компенсації підлягають щомісячні суми відшкодування шкоди, нараховані за період, починаючи з             1 січня 2001 року. При цьому п.  2 Порядку встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року, проводиться відповідно до Положення від 20 грудня 1997 року № 1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.

Тобто,   своєчасно не виплачені суми відшкодування шкоди за період з 1 січня           1998 року до 31 грудня 2000 року, підлягають компенсації на підставі Положення від                       20 грудня 1997 року № 1427, а з 1 січня 2001 року - на підставі Порядку від 21 лютого  2001 року № 159.

При цьому зазначені нормативні акти не містять будь-якого виключення для нарахування такої компенсації залежно від порядку виплати сум доходу – у добровільному чи судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 29 грудня 2009 року в справі                         №6-15695св11 за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Павлоградвугілля» про стягнення компенсації.  

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для стягнення компенсації за несвоєчасну виплату сум відшкодування шкоди, стягнутих за рішенням суду, є передчасним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї  з  підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо  суд  установить,  що  судове  рішення у справі,  яка переглядається,  є незаконним,  він  скасовує  його  повністю  або частково  і  направляє  справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                 3 серпня 2011 року підлягає скасуванню на підставі п. 1 ст. 355, чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Верховний Суд України 

 

п о с т а н о в и в :

 

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року  задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий Т.Є. Жайворонок

Судді М.І. Балюк

В.П. Барбара

 І.С. Берднік

С.М. Вус

 Л.Ф. Глос

Т.В. Гошовська

Л.І. Григор’єва

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

М.Б. Гусак

А.А. Ємець

В.В. Заголдний

Г.В. Канигіна

М.Р. Кліменко

Є.І. Ковтюк

П.І. Колесник

М.Є. Короткевич

О.А. Коротких

В.І. Косарєв

О.В. Кривенда О.Т. Кузьменко

Н.П. Лященко

В.Л. Маринченко

В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук 

М.В. Патрюк

В.Ф. Пивовар

П.П. Пилипчук

О.І. Потильчак

Б.М. Пошва

О.Б. Прокопенко

А.І. Редька

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.М. Скотарь

Т.С. Таран

О.О. Терлецький

В.Ф. Школяров

А.Г. Ярема